Морін хуур: скрипка з кінською головою

Дві струни й кінська голова

Морін хуур — це двoструнна смичкова скрипка. ЮНЕСКО описує порожнистий корпус трапецієподібної форми на довгій безладовій шийці, з вирізьбленою кінською головою на верхівці та двома кілками, що стирчать під нею, мов вуха. Дека обтягнута тваринною шкірою, а струни й смичок зроблені з кінського волосу. Звук виникає від ковзання або проведення смичка по двох струнах — саме тому вправний музика може змусити його звучати як голос.

Національний інструмент Монголії

Морін хуур — один із найважливіших інструментів монгольського народу, який вважається символом нації. Багато монголів тримають його вдома як знак миру й щастя. Монгольською назва означає «кінська скрипка». На заході Монголії інструмент відомий як ікіл, а на сході — як шоор. ЮНЕСКО проголосила його традиційну музику 2003 року та внесла її до Репрезентативного списку 2008 року.

Старший, ніж здається

ЮНЕСКО зазначає, що струнні інструменти, прикрашені кінськими головами, з'являються в письмових джерелах часів Монгольської імперії XIII–XIV століть. Це вписує скрипку з кінською головою в письмову історію Монгольської імперії. Її конструкція пов'язана з культом коня, що посідає центральне місце в кочовому житті, а сама скрипка була частиною ритуалів і повсякденних справ, а не лише музичним інструментом.

Дві легенди

Дві історії пояснюють походження кінської голови. За однією, пастухові на ім'я Намжил Зозуля подарували крилатого коня, на якому він уночі літав до коханої жінки. Заздрісна жінка відрізала коневі крила, кінь упав і загинув, і засмучений пастух зробив скрипку з його шкіри та волосу з хвоста. За іншою, хлопчик на ім'я Сухе зробив першу скрипку після того, як лихий володар убив його білого коня, і дух коня наказав йому це зробити, щоб обоє не почувалися самотніми.

Як її тримають і ведуть смичком

Виконавець тримає інструмент майже вертикально, а корпус лежить на колінах або між ногами. Смичок тримають знизу, зворотним хватом, і рука може натягувати вільний кінський волос під час гри, що дає тонкий контроль над звучанням. Гриф не має ладів, і ліва рука зупиняє струни, притискаючи їх пальцями. Саме тому тон може вигинатися й ковзати між нотами так, як не відтворить жоден інструмент із ладами.

Що вона грає

Морін хуур — переважно сольний інструмент, але він також супроводжує танці, довгі пісні, міфічні оповіді, церемонії та повсякденні справи, пов'язані з кіньми. Частина репертуару — татлага, мелодії, покликані приборкувати тварин. На Наадамі виконавці грають хвалебні пісні для найкращого коня та найсильнішого борця. Такий діапазон важливий у змішаній програмі: та сама скрипка може вести повільну пісню, танець і мелодію, що імітує коня.

Читати далі: Уртин дуу: монгольська довга пісня

Від степу до сцени

ЮНЕСКО вказує на зміну, важливу для кожного, хто чує цей інструмент у залі. Більшість монголів нині живуть у містах, далеко від історичного середовища скрипки. На сцені інструмент часто налаштовують для виступу, що робить його вищим і гучнішим та стирає деякі тонкі відтінки звучання. Громади скотарів на півдні Монголії досі зберігають багато давніших способів гри та пов'язані з ними звичаї. Те, що ви чуєте в театрі, — справжня традиція, пристосована до зали.

Слухаючи в залі

Стежте за рухом руки зі смичком і головою коня водночас. У фольклорній програмі морін хуур може спершу звучати сам, а згодом до нього долучається співак або танець. Прислухайтеся до того, як ноти переливаються одна в одну, — саме цього не робить інструмент із ладами. Якщо грає більше ніж один смичковий інструмент, глибшого звучання їм може додати більша басова версія — іх хуур. Щоб насолоджуватися цим інструментом, не потрібна жодна спеціальна підготовка; його звучання легко полюбити з першого слухання.